Глава 136. Дякую тобі...

... за те що прокинулась до будильника; за те що не пішла на роботу (вчора ввечері так не хотілося і ось на тобі); за те що попиваю каву на вулиці вслуховуючись в тишу та гомін пташок (нарешті тишу та цвіринь); за те що обіймаю свого собаку тому що просто можу; за можливість осознати що в кризовій сутуації в мого м’якотілого батька, виявляється, "сталеві яйця" та, здається, в мене також (і за це тобі окемо дякую). А щє дякую за те, що нарешті зробила прибирання у погребі, продовольчий запас та освоїла нову навичку (більш ніж впевнена що нею мало кто володіє, особливо серед місцевих завсегдатаїв).
Якщо хтось вважає що я дякую Богові, то він сильно помиляється. До Бога йому, як до місяця велосипедом, але схоже йому дуже кортить дострибнути до зірок. Ця щира подяка націлена на того, хто віддав наказ обстрілювати Харків.

Я свідомо перейшла на україньську. Спочатку у соцмережах, потім(поступово) в биту. Мої батьки російськомовні. Вочевидь увесь цей смертоносний перфоменс націлено на їх захист від мене. Мене мучать невиразні сумніви з цього приводу, проте полохливому пупсові за п’тиметровим мармуровим столом невтямки що його логіка хрома. Адже вона бездоганна.

Сподіваюсь його мрія таки здійсниться та після смерті його забальзамують та викладуть на загальний огляд. Тоді кожен бажаючий зможе наблизитись до людини, що увійшла в історію (нахай і через дворницьку) та плюнути йому в пику.

одже, дякую тобі...